Трускавець - Все про місто-курорт - Інформація про місто

главная


главная



  Василь Білас

Василь Білас

Горизонтальная линия в HTML

Білас Василь Народився 17 вересня 1911 року в Трускавці. Після закінчення семирічної школи працював продавцем. Кілька разів його судили за участь у Пласті в Дрогобичі. Належав до пластового куреня ім. Івана Богуна у Дрогобичі (пластовий курінь Івана Богуна у Львові).

Василь Білас разом з іншими бойовиками ОУН здійснив напад на пошту у місті Городок Ягайлонський (тепер м. Городок Львівської області) на замовлення ОУН. Згідно з донесенням членів ОУН, котрі діяли в Городку, було визначено час нападу на пошту та розроблено план дій. Група нападу складалася з дванадцяти чоловік. Двоє з них були з Дрогобиччини, з так званої трускавецької п'ятірки. Це — Василь Білас та Дмитро Данилишин, які виявилися добрими виконавцями під час нападу на пошту в Трускавці та банк в Бориславі, а також під час вбивства польського державного діяча Тадеуша Голуфки, що сталося 29 серпня в Трускавці.

Старшим у групі було призначено Юрія Березецького — брата дружини Романа Шухевича. Згідно з планом, гроші повинні були взяти Василь Білас та Дмитро Данилишин, а решта учасників — забезпечити успішне виконання акції та відступ. 30 листопада було похмуро і сиро, запалений шувар не розгорівся — отже, план нападу уже на цьому етапі зривався. Несподівано виявилось, що пошта має добре озброєну охорону, і коли бойовики, ввійшовши в середину, наказали піднести в гору руки і не рухатись, на них посипались постріли. В результаті перестрілки було смертельно поранено Юрія Березецького та Володимира Старика.

Як стало відомо під час слідства, група розділилась надвоє. Василь Білас та Дмитро Данилишин пішли в сторону Трускавця разом з С. Куспісем — через Глинну Наварію, щоб там на залізничній станції сісти у поїзд, доїхати до Стрия, а звідти потрапити у Дрогобич та в Трускавець. Перед Наварією Куспісь, розпрощавшись з товаришами, повернув додому, а Білас та Данилишин пішли далі.

На цей час про події в Городку вже знали всі постерунки поліції. Десь близько 23.15 в Глинній Наварії для перевірки документів вийшов комендант станції Котяг з поліцейським. Побачивши двох підозрілих людей, вони підійшли і попросили документи. Данилишин розрядив пістолет: Котяг був убитий на місці, а поліцейський помер у лікарні. Далі втікачі пішли через село Черкаси, а потім по залізничному насипові, де їх зустрів польський залізничний, і зауважив, що йти так не можна. Білас та Данилишин пішли полем до села Розвадів, гадаючи перейти тамтешній міст через Дністер і стежками Білецького лісу вийти на шлях до Стрия, а звідти піти на Дрогобич, а там — і на Трускавець. Тим часом польський залізничник доніс поліцейським, що бачив двох підозрілих людей. У Розвадові Біласа і Данилишина зустріла юрба українських селян, які вбачали в них справжніх злодіїв. Хлопці змушені були, відстрілюючись втікати до села Верин. Вбрід перейшли Дністер, але там їх чекали уже переслідувачі. Білас вистріляв усі патрони, і попросив Данилишина застрілити його і себе. Натовп, побачивши, що грабіжники без набоїв, почав їх бити.

В той час надійшов священик Киндій і намагався заспокоїти натовп, хоч це йому давалося нелегко. По його словах, коли незнайомі йому люди прийшли до тями, вони зблизились і взялись за руки. Потім вищий промовив: « Ми є члени української організації. Ми боримось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!». Потім вони поцілувались на прощання. Люди похилили голову і не знали що робити, а тим часом надійшла поліція.

Коли отець свідчив на суді, після того, як він процитував одного з вояків, він помовчав, опановуючи себе, тоді коли Данилишин вибухнув плачем. Білас, який був племінником Данилишина (рідного брата матері Василя Біласа), обняв його і поцілував. В останньому слові Данилишин сказав: «Я знаю, що мене жде. Я був і є на все підготований. Тільки шкодую, що не зможу дальше працювати для нашої неньки України!»Василь Білас у наданому йому слові заявив: «Я свідомий своєї вини і кари. Я український націоналіст і революціонер. Але в своєму житті я поповнив один злочин, а саме: під час слідства, бажаючи проволікти свою справу, я кинув підозріння на свого товариша Коссака. Я є свідомий того злочину й тому ще раз на цьому місці стверджую, що товариш Коссак є рішуче невинен і ще раз невинен». Данилишина, Біласа, Жураківського було засуджено до смертної кари.

Потім Жураківського було помилувано: його засудили до 15 років ув'язнення. Страта відбулася 24 грудня 1932 року, на саме латинське Різдво на подвір'ї колишнього монастиря Бригідок. У момент страти Біласа і Данилишина по всьому краї дзвонили дзвони, які почули хлопці перед стратою. В Городку дзвони не вмовкали три дні, і поліція побоялась втручатись із своїми забобонами. Василю Біласу було 21, Дмитру Данилишину — 25.





Ми завжди раді допомогти Вам!

главная


главная


главная


главная


главная


главная


главная


Державний реєстр виборців